Відео дня
Що єднає молочний кисіль з його італійським аналогом
Саме ця старовинна українська страва викликає у мене серед інших смаколиків дитинства чи найбільшу ностальгію.
Про те, що бабця збирається побалувати киселем онуку, яка завітала до села на канікули, здогадатися можна було заздалегідь. З шафки витягалися всі глибокі тарілки, і потім у них розливалася гаряча маса з помірно підсолодженого молока та яєць, загущена крохмалем та присмачена – ні-ні, не ваніллю, а кількома краплинками м’ятної настоянки. Коли кисіль вистигав, то вкривався тоненькою, солодкуватою скориночкою, і було дуже складно втриматися від того, щоб не зібрати її всю, залишивши рідним безсовісно над’їдену тарілку.
Мої однолітки, що росли у селі, за першим же проханням киселю не отримували. І не тому, що продукти були в дефіциті – у добрих господарів що молока, що яєць було вдосталь. І не тому, що страву було марудно готувати – у тому, щоб змішати інгредієнти та довести молочну суміш на повільному вогні до густоти, великої премудрості немає. Просто за завичкою, кисіль варили лише до урочистостей. Так, без нього не можна було уявити весільного столу. Невипадково народна творчість зафіксувала "молочні ріки" та "кисільні береги" як символ достатку та благополуччя, яких традиційно бажають молодим.
І якщо в деяких регіонах страву подавали на десерт – це слугувало сигналом до того, щоб гості розходилися, – то у наших краях, у Малинщині, з нього розпочинали святковий обід. Тарілки з молочним киселем, политим згори рідким медом, першими виставляли на довгі, спеціально сколочені для весільних гулянь столи, і вручали гостям ложки. Нині, після ознайомлення з культурологічними студіями, я побачила б у звичаї їсти з одного посуду відголос давніх ритуалів. В далекому ж дитинстві міській дитині це здавалося шокуючим порушенням звичних правил поведінки за столом – і скуштувати свою улюблену страву на весіллі сусідів я не наважилася…
Розчаруванням став і кисіль, приготований моєю бабусею-киянкою – типове "не те!" Бабуня виправдовувалася тим, що готувала із покупного, а не з домашнього молока. І мабуть, вона таки мала рацію, адже домашнє молоко було більш жирним. Невипадково ідеальною основою для італійського аналогу нашого киселю, пана-коти, вважається суміш із молока та вершків жирністю у 12 %.
Отже, для того, щоб приготувати молочний кисіль знадобиться:
• 1 літр молока (можна – суміші з вершками)
• 1 жовток
• 1 ст. л. цукру (уточнення: подруга із села, коли я її попросила уточнити пропорції, рішуче виправила сама себе: "Нє, таки не ложку! Ти цукру нормаааально так клади, щоб смачніше було!" Отже – цукор додаємо за смаком)
• 1,5 ст. л. картопляного крохмалю
• Ароматизатор – м’ятна настоянка або ванільний цукор
Жовток збивають з цукром, розбавляють невеликою кількістю молока, додають крохмаль, обраний ароматизатор, та вимішують. Основну частину молока доводять до кипіння і потім, тримаючи каструлю на помірному вогні, при постійному помішуванні вливають молочно-яєчно-цукрово-крохмальну суміш. Щойно маса загусне, її знімають з плити та розливають гарячий кисіль по креманках. Коли кисіль вистигне, можна додати меду, або, вже на італійський манер – ягідного соусу.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...